ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Не бійтеся експериментувати. Ми, як вчителі, хочемо, щоб нам із першого разу вдалося все ідеально. Варто пам’ятати, що учні можуть нам допомогти. Так, можливо, вони не завжди найбільш умотивовані. Але просто почекаймо кілька днів і побачимо, що навіть ті, хто зовсім спочатку не хотіли долучатися, можуть захотіти щось робити.

2. Якщо ви будете очікувати вичерпних інструкцій, наказів чи інших формалізованих інструментів, то ви можете втратити багато часу і так і не дочекатися інструкції, що пасуватиме саме вам.

3. Які б ресурси ви не обирали для викладання, потрібно чітко формулювати, які з них обов’язкові, а які – додаткові.

РОЗКЛАД

Чи можна звичайний розклад перенести в онлайн?

Ми можемо спробувати зробити те, що кинулося робити багато закладів освіти в Україні і по всьому світу, – перевести типовий розклад навчання в онлайн. Але глянувши на нього, ми зрозуміємо, що це утопічна ідея.

Посадити дитину біля комп’ютера о 9-й ранку і транслювати відеоуроки до 4-ї години дня з невеликими перервами – не найкраща стратегія.

Дитина довго не витримає такого розкладу. У школі є можливість переключитися, поспілкуватись з однокласниками, побігати або вийти на свіже повітря. Учитель може регулювати навантаження на уроці. Дистанційно ж не видно, наскільки завантажені учні.

І перемикання між різними уроками не сприяє якісній освіті. Тому потрібно рухатись іншим шляхом.

Зараз є дві крайності.

Перша – вчитель вказує лише, який параграф потрібно опрацювати, і дає домашнє завдання за ним. Цього замало, щоб говорити про навчання з використанням дистанційних технологій.

Інша – дитина проходить 45 хвилин уроку через відеозв`язок. Далі відбувається інтерактивна вправа і дається домашнє завдання – опрацювати параграф, переглянути презентації чи відео, виконати кілька вправ, розв’язати задачі, пройти тест. І ще, можливо, якісь додаткові ресурси. Це перевантаження всіх, хто залучений до цього процесу.

Важливо знайти баланс і зрозуміти, що ані занадто мало, ані занадто багато вказівок для учнів не є доброю опцією.

Рекомендації

Розраховуйте, що дитина над вашим уроком проводить не більше часу, ніж вона проводила б у школі. Тобто, є час уроку – 45 хвилин, і є час домашнього завдання – 15-20 хвилин. У межах цього ви можете навантажувати дитину матеріалом. У жодному разі не більше. А краще зробити і менше – щоб дати простір на осмислення цієї інформації.

Альтернатива переносу звичного розкладу уроків може бути такою:

Учні долучаються до своїх учителів за звичним розкладом. Є час початку кожного з уроків. Скажімо, історія є в понеділок і вівторок. Домовляємось на один із цих днів провести 15-ти, максимум 20-хвилинну спільну зустріч. Решта відбувається в асинхронному онлайн-режимі – учні, одержавши вказівки, виконують завдання. У результаті, ми, з одного боку, тримаємося більш-менш звичного для учнів розкладу, а з іншого – не перевантажуємо їх онлайн-присутністю.

ЗАВДАННЯ

Рекомендації

Ми стикаємось з проблемою, що вчитель говорить опрацювати параграф. Але що мається на увазі під “опрацювати”, учень може не знати. Можливо, прочитати. Можливо – бути готовим переказати чи дати відповіді на запитання. А, можливо, навпаки – сформулювати питання до параграфу. Або – скласти таблицю за матеріалами, намалювати схему понять, скласти стрічку подій, які розглядались.

Варто формулювати завдання, яке ми ставимо перед учнем, зрозуміліше. Коли ми задаємо завдання у класі, то можемо все проговорити прямо там. А коли ми працюємо онлайн – нам потрібно все докладно прописувати чи пояснювати тим способом комунікацій, який ми передбачили для класу.

Три тези, які допоможуть структуровано підходити до формулювання завдань:

1. “Чим менше – тим більше, чим менше – тим краще”.

Не треба вивалювати на учнів усі можливі інтернет-ресурси. Вам достатньо двох-трьох, щоб закрити всі потреби навчання з використанням дистанційних технологій. Достатньо сформулювати одне-два завдання, щоб переконатися, що відбувається опрацювання матеріалу в тому форматі, який вам потрібен. І найважливіше: чим більше ми будемо пропонувати різних сервісів і завдань – тим швидше ми здамося.

2. “Хто працює – той і вчиться”.

Напевно, ви чули цю фразу в іншій інтерпретації – “Хто на уроці втомися – той на уроці і навчився”. Якщо вчитель упродовж усього уроку пише біля дошки, намагається показувати фокуси і активно залучити учнів до співпраці – це прекрасно, але працює вчитель. Наше завдання – зробити так, щоб працювали учні. Потрібно так сформулювати завдання і очікування від учнів, щоб організувати їхню роботу. Не працювати замість них, а створити умови для їхньої активної роботи.

3. “Вчимося не просто з досвіду, а з рефлексії”.

Ми не можемо навчитись із прочитання чи перегляду певного матеріалу. Ми навчимося тоді, коли з цим матеріалом щось зробимо. Активне навчання важливе і в дистанційному форматі. Тобто, не просто прочитати параграф – але й спробувати щось зробити з матеріалом цього параграфа. І чим більше буде творчої діяльності, тим активнішою буде робота учнів. При цьому, важливо пам’ятати, що ми вчимося не просто з досвіду, а з рефлексії цього досвіду. Тобто, не просто щось зробити, а подумати – що відбувалося, поки я це робив?

КОМУНІКАЦІЯ

Рекомендації

1. Перше, що нам потрібно для навчання з використанням дистанційних технологій – забезпечити комунікацію. Має бути місце, в якому учень отримує первинну організаційну інформацію. Вона потрібна не для того, щоб викладати навчальний матеріал, а щоб повідомити, які є опції, завдання і взагалі орієнтувати учня в процесі навчання.

2. Важливо в будь-якому сервісі забезпечити зворотний зв’язок. Тобто, можливість учневі поставити запитання і отримати відповідь. У чаті Viber іноді складно знайти, кому поставили якесь запитання, і відповідь на своє. Тому важливо мати інший спосіб – ваша електронна скриньки чи, наприклад, гугл-форма, в якій учень може вказати, як його звати, поставити запитання і як із ним можна зв’язатися.

3. Може бути комунікація через Classroom. Якщо у школи є розгорнута система – це прекрасно. Але, напевно, не помилюся, якщо скажу, що у 99% випадках це відбувається у групах Viber. Але є зручніші варіанти (наприклад Zoom).

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Завдання сучасної школи щодо формування творчої, соціальне активної, всебічно розвиненої особистості вимагають від педагогів нових підходів до організації виховної роботи в школі, професійно-технічному училищі, позашкільному навчальному закладі.

 Сьогодні в суспільстві найважливіше значення надається виховній функції навчальних закладів, про що свідчить низка нормативно-правових актів, зокрема: Закони України «Про загальну середню освіту», «Про по­зашкільну освіту», Указ Президента України від 20.03.2008 №244 «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні», накази Міністерства освіти і науки від 06.04.2007 № 286  «Про поліпшення туристсько-краєзнавчої роботи у навчальних закладах, які перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки України», від 17.12.2007 №1133 «Про затвердження «Основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».

Останнім часом найкращі вчителі й вихователі в Україні визнають пріо­ритетність виховання та розвитку особистості, розглядають урок не тільки як засіб набуття знань. У значній кількості навчальних закладів запроваджуються нові моделі позаурочної виховної діяльності. Педагогічні колективи плідно працюють над створенням системи виховної роботи.

На часі – впровадження цілеспрямованого і професійного управління виховним процесом, що передбачає вивчення вихованців, встановлення психолого-педагогічного діагнозу, підпорядковане меті планування і здійснення виховного впливу, об'єк­тивне оцінювання реальних результатів виховної роботи. Поведінка вчителя, який тільки вирішує і дає вказівки, на сьогодні є неефективною. Педагог має стати зацікавленим і рівноправним учасником спільної діяль­ності. Його дії не можуть бути передачею готового досвіду, мати характер опіки чи педагогічного диктаторства.

Зрозуміло, що успіх виховного процесу залежить, насамперед, від ви­хователя. Доросла людина з добрим серцем, високою культурою, яка є справжнім професіоналом, спочатку навчає: «Поглянь, як це робить­ся!» Потім пропонує дитині: «Спробуй сам!» При цьому вихователь по­ряд і готовий прийти на допомогу. І тільки тоді, коли вихованець опану­вав основи виконання дій, дорослий надає йому право діяти самостійно. Педагог не заважає учневі, а лише аналізує його дії та досягнуті ним результати.

У середовищі вчитель - учень має панувати педагогіка співпраці. Дже­релом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет, а праця (слово «співпраця» походить від «праця», така діяльність працею тримається, до праці кличе, працею нагороджується). На дитині зосереджується про­фесійна увага педагога, він намагається зробити свої дії зрозумілими й при­йнятними для кожного. Можливо з часом, діти, виховані в системі педаго­гіки покарання, зрозуміють добре слово і не будуть визнавати владу сили й насилля.

Набуття і систематизації педа­гогом ґрунтовних науково-методичних знань про управління процесом формування особистості, колективу є необхідною умовою для позитивних результатів. Буде доцільним також збагачення «тех­нологічного репертуару» педагога, вироблення ним гнучкої, варіативної, ефективної, творчої технології.

Управлінський підхід дасть змогу за найменших витрат сил, часу, за­собів забезпечити найбільш продуктивну взаємодію всіх учасників навчаль­но-виховного процесу і досягти найвищого результату, можливого за кон­кретних умов. Крім цього, такий підхід допоможе педагогу не відволікати­ся на проміжні досягнення чи невдачі, зосередити свою увагу на стратегічних напрямах співпраці: самоосвіті, самовихованні, само­управлінні та забезпеченні соціальної активності учнів.

Структура циклу управлінської діяльності, спрямованої на виконання будь-яких педагогічних завдань, і логічна послідовність його складових мо­жуть бути подані таким чином:

психолого-педагогічне діагностування;

прогнозування;

визначення мети та завдань діяльності;

визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життє­діяльності;

планування (моделювання) навчально-виховного процесу;

реалізація плану (організація діяльності);

аналіз, оцінювання, облік результатів (діагностування нової ситу­ації).

Психолого-педагогічне діагностування

(характеристика педагогічної ситуації)

Визначаються такі підходи до здійснення аналізу виховної роботи: опи­совий, полярно-оцінювальний (вдалося - не вдалося, добре - погано), системний, проблемний та особистісно орієнтований.

За описового підходу описуються та аналізуються події та явища, які відбуваються в процесі життєдіяльності класу.

За полярно-оцінювального підходу перш за все визначаються та аналі­зуються позитивні й негативні моменти в життєдіяльності класу, результа­ти навчально-виховного процесу.

Системний підхід передбачає цілісний аналіз педагогічного процесу в єдності та взаємодії усіх його компонентів: суб'єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності. При цьому особлива увага звертається на ключові моменти педагогічного процесу, які вважа­ються пріоритетними в конкретний період життєдіяльності класу.

За проблемного підходу здійснюється виокремлення, аналіз та структурування проблем і суперечностей педагогічного процесу.

За особистісно орієнтованого підходу аналітична діяльність спрямо­вується на дослідження таких аспектів, як:

розвиток особистості дитини;

формування та прояви індивідуальних особливостей учнів;

особистісні досягнення учнів;

створення в класі середовища, сприятливого для розвитку учнів.

 Залежно від організаторської культури навчального закладу, традицій виховної діяль­ності, особистісних якостей класного керівника застосовуються такі види аналізу навчально-виховного процесу у класі:

аналіз реалізації цілей та виконання завдань (оцінюється ступінь до­сягнення мети, визначеної у плані виховної роботи за минулий період);

аналіз основних подій і педагогічних ситуацій (аналіз, оцінювання, облік результатів, тобто діагностування нової ситуації).

При цьому необхідно враховувати:

Слід також зважати на:

характер впливу участі та позиції вчителів на результативність справи;

висновки та пропозиції про перспективи та шляхи вдосконалення спільної діяльності.

Успішному проведенню такого аналізу сприяють колективний аналіз життєдіяльності, який передбачає активну участь в аналітичній роботі усіх суб’єктів виховного процесу: педагогів, учнів, батьків, друзів класу. Можна виділити такі форми колективного аналізу: усне опитування, анкетування, заповнення «відкритої сторінки думок», випуск різноманітних інформа­ційних листи(в, радіо- та фотогазет, стіннівок, виготовлення мальованого фільму «Справи минулого року», різноманітні форми колективного твор­чого аналізу (усний журнал, «жива газета», «телепрограма» тощо), огляд досягнень, самоатестації колективу, класні збори, присвячені підбиттю підсумків роботи протягом року.

Критеріально-орієнтований аналіз спрямований на виявлення зміни показників результативності навчально-виховної роботи відповідно до розроблених критеріїв ефективності виховної діяльності.

При аналізі слід розрізняти критерії результатів та критерії процесу.           Критерії результатів дозволяють оцінити рівень розвитку якостей особистості учнів, їх вихованості, навченості, соціалізації.

Критерії процесу допомагають з’ясувати, як спрацьовують механізми виховання, як на результати виховання впливають ті чи інші фактори (умови).

Серед критеріїв можуть бути обрані такі:

гуманність виховних відносин;

ступінь залучення учнів у життєдіяльність класного колективу;

рівень ділових та міжособистісних взаємовідносин;

стан розвитку самоврядування у класі;

наявність соціальних зв’язків класної спільноти;

ефективність психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу процесу розвитку учнів.

Таким чином, в аналітичній діяльності класного керівника можна виділити три періоди.

У перший період (підготовчий) відбувається підготовка самого вчителя до проведення конкретної справи (попередня робота організатора). Класний  керівник визначає предмет та мету педагогічного аналізу, розробляє програму та інструментарій (критерії, форми, методи і прийоми аналізу) аналітичної діяльності.

 У другий період (основний) вчитель направляє свої зусилля на збір та систематизацію інформації про виховний процес, аналіз і оцінку результатів педагогічної діяльності, виявлення позитивних та негативних моментів у життєдіяльності класу і вихованості учнів, визначення проблем та протиріч у виховному процесі, складання прогнозу розвитку виховної системи класу, формулювання висновків і пропозицій щодо удосконалення та оновлення навчально-виховного процесу у класному колективі.

У третій період (рефлексивний) педагог оцінює проведену аналітичну діяльність, усуває фактичні і стилістичні неточності в інформаційно-   аналітичних матеріалах, вносить необхідні корективи.

Досвід роботи кращих класних керівників показує, що форми фіксування отриманих результатів можуть бути довільними й залежать від досвіду конкретного педагога (щоденник класного керівника, текст, аналіз анкетування або усна інформація, що виголошується на засідан­нях методичної ради, батьківських комітетів і батьківських зборах, збо­рах учнівського колективу).

Прогнозування

Наступним етапом управлінської діяльності є прогнозування. В першу чергу, це передбачення майбутнього, враховуючи мотиви, інтереси, нахили вихованців, а також знання про загальні закони та закономірності розвитку особистості.

Педагогічні закони мають імовірнісний характер. Прогнозування зале­жить від особистості класного керівника і здійснюється з використанням життєвого, професійного досвіду, інтуїції, імпровізації. Вміння узгодити зовнішні й внутрішні умови є показником професіоналізму класного керівника. Зовнішні умови мають формуватися відповідно до загальних про­блем навчального закладу.

Вихователю необхідні віра у можливості та здібності кожного вихован­ця, надія на успіх запланованих дій. Відповідні знання та особлива техно­логія перетворення педагогічного передбачення на систему педагогічних цілей, засобів їх досягнення, реальних педагогічних ситуацій є необхідною умовою реалізації планів.

Досвідчений класний керівник обов'язково здійснює проблемний аналіз (проблема - прогнозування - визначення цілей роботи, спрямованої на розв'язання проблеми). Найбільш доцільно для класного керівника під час планування діяльності використовувати проблемне прогнозування (по­шук розв'язання проблеми конкретного класного колективу з урахуван­ням загальної ідеї, проблематики, над якими працює навчальний заклад).

Сформулювати прогноз означає окреслити перспективи подальшого розвитку класного колективу на певний проміжок часу, тобто сформувати модель взаємовідносин у колективі, планувати рух у певному напрямку, конкретизувати прагнення (що хочемо бачити, як буде здійснюватися робота, спрямована на згуртування колективу, чим мотивуватиметься ко­лективна діяльність).

Визначення мети та завдань діяльності

Для опанування технологією визначення цілей необхідно орієнтуватися  в ієрархії цілей. Існують декілька підпорядкованих цілей. Вищі цілі освіти  та виховання носять характер соціального замовлення. Загальні цілі визначаються за напрямами виховання громадянина України.  Важливо вміти визначати робочі цілі та завдання: це певне співвідношення соціальних цілей освіти з тими конкретними особливостями вихованців, які можемо визначити у процесі психолого-педагогічного діагностування і прогнозування.

Цілі та завдання робочого рівня повинні відповідати ряду технологічним вимогам. Вони мають бути конкретними і можуть бути виконані в масштабі запроектованої педагогічної дії ( уроку, бесіди, свята, періоду життя колективу тощо). Повинні  відповідати вимогам комплексності, тобто бути направленими на свідомість, почуття, поведінку вихованця. Так, пізнавальна ціль – це запроектовані педагогом зміни в знаннях, ідеалах чи світогляді особистості; виховна ціль – це бажані зміни емоційного відношення, мотивів, ціннісних орієнтирів особистості в певній сфері педагогічної співпраці; розвиваюча ціль – це конкретні зміни у вміннях, навичках, індивідуальних особистих якостях (здібності, риси характеру), які можуть проявитись в організованій справі, поведінці, у взаємовідношеннях з людьми.

Для оволодіння цими технологіями можна орієнтуватися на таку схему логічного розвитку цілей:

розширити і поглибити знання вихованців за темою співпраці;

сформувати певне (залежить від вибраної цілі співпраці) емоційно-оцінююче ставлення до предмету чи явища, на якому будується співпраця (це можу бути інтерес, захоплення, гордість, співчуття, неприйняття - тільки не байдужість);

розкрити перед кожним вихованцем можливості для його особистої  чи колективної участі в суспільно-корисній справі;

навчати практичним навичкам і вмінням особистої турботи про навколишнє оточення та природне середовище, оточуючих людях, про себе самого;

розвивати конкретні інтелектуальні, вольові, емоційні, фізичні здібності та якості вихованців;

формувати сприятливі для розвитку вихованців взаємовідносини в учнівському колективі.      

 Цілі та завдання необхідно реалізувати їх шляхом особистої діяльності вихованців.

Визначення змісту, вибір засобів, методів, форм організації життєдіяльності

  Навчання і виховання  - це складові єдиного процесу. Існує специфіка кожної складової. Навчання направлено до інтелекту, а виховання – до почуттів, емоції.

Спільним джерелом для формування змісту навчання є основні сфери самовизначення особистості: людина, суспільство, природа, ноосфера.

Змістом виховання є моральні норми, правила, переконання, відношення до навчання,  праці, оточуючих людей, до себе, до суспільної власності – все це повинно формувати певний тип поведінки особистості. Зміст навчання і виховання повинен бути доступним, відповідати віковим та індивідуальним особливостям вихованців, рівню їх підготовки, умовам навчально-виховної роботи.

У виборі змісту виховання доцільно керуватися  такими принципами: зміст має ідейну направленість, бути тісно пов’язаним з наукою і життям, відображати сучасних і перспективних тенденцій суспільного розвитку.

Найбільш продуктивний шлях - вибраний зміст реалізується в конкретних видах діяльності вихованців, при цьому реалізуються навчальні, виховні завдання і завдання розвитку.

У педагогічному процесі можна використовувати різноманітні педагогічні засоби. Зокрема, до засобів за «каналами проникнення» до свідомості, почуттям вихованців відносяться  словесні, наочні і практичні.      

При виборі засобів педагогу можна використовувати психологічну оцінку ефективності. З почутого (за сприятливих умов) може бути почуте, сприйнято до 10%, з побаченого – до 50 %, при активній участі – до 90 %.

Кращими педагогами дано обґрунтування (наукове і практичне), що для всебічного розвитку дитини система його життєдіяльності повинна включати в себе наступні шість видів діяльності:

пізнавальну (навчальну), трудову (в т.ч. самообслуговування, суспільно-корисна праця, виробнича праця), суспільну (організаторська), художньо-естетичну (від активного сприйняття до самодіяльності), спортивно-туристську (в т. ч. гімнастика, спорт, ігри, туризм), ігрову (в т.ч. і в поєднанні з перерахованими видами діяльності).

За принципом педагогічної необхідності й достатності необхідно доповнювати співпрацю педагогічним спілкуванням, оскільки формування особистості проходить під час  конкретних ситуацій діяльності та спілкування. Особливості стиля педагогічного спілкування впливають на педагогічні результати (ініціатива в початковому спілкуванні «комунікативна атака», індивідуальний характер звернення до вихованця, використання форм спілкування (фронтальні, групові, «один на один»), особливості оціночних міркувань педагога, їх об’єктивність, зацікавленість вихователя у створенні емоційного настрою, реагування на рівень ініціативи дітей, заохочення ініціативи дітей в діяльності та спілкуванні, сприйняття їх поглядів, заперечень, вміння помітити позитивні досягнення, сформувати у них прагнення до вдосконалення).       

Методи навчання і виховання також мають класифікацію. Для педагогічної системи, що створюється за логікою управління, віддають перевагу таким методам:

методи формування свідомості, переконання особистості (роз’яснення, бесіда, лекція, диспут, приклад і т.п.);

методи стимулювання поведінки і діяльності (змагання, заохочення, осудження, особистий приклад і т.п.); 

методи самоосвіти і самовиховання (самоаналіз, самооцінка, самозвіт ті ін.).

При виборі форм організації навчання і виховання доцільно орієнтуватися на дві класифікації: за провідним засобом і методом (словесні, наочні, практичні) і за числом учасників педагогічного процесу (масові, групові з колективними, в т.ч. індивідуальними).

Пасивні форми проведення сучасного уроку (в основному лекція) використовуються і в позаурочній роботі. Після виконання поставлених зав­дань у процесі навчання й виховання досвідчені класні керівники перехо­дять до пасивних форм робити з вихованцями. Педагогічно обґрунтовано, що пасивні форми роботи не повинні переважати над активними.

Система позаурочної виховної роботи в сучасних умовах має компенсувати недоліки навчального процесу.

Під час організації та проведення заходу необхідно знайти справу для кожного учасника. Поєднання різних форм дає можливість для дітей з різним рівнем вихованості, організаторських умінь впливати один на одного. Будь-яка крайність, шаблон приводить до рутини, застою і нудьги в дитячому колективі, зникає інтерес і настрій, так необхідний для виховання. Також не приносить користь безцільна формотворчість, невиправдана відмова від традиційних дійових форм. Почуття міри, що необхідне у виборі засобів, форм і методів, відповідає відомому макаренському принципу: «Якщо робити, то для чого». Педагог, який володіє управлінською технологією, дає на це питання все більш точну і творчу відповідь.   

Планування (моделювання)

навчально-виховного процесу

Планування - це один з етапів управління процесом формування особистості та учнівського колективу. Це спільна діяльність класного керівника, дітей і дорослих у визначенні цілей, змісту, та способів організації виховного процесу і життєдіяльності класного колективу, організаторів і учасників намічених справ, термінів їх проведення.

Зміст плану повинен відповідати певним вимогам, а саме: зв’язок з життям; різносторонність виховної роботи; доцільність вибраних форм організації; конкретні справи і раціональний розподіл їх за часом; опора на вихованців, сім’ю, громадськість.       

У практиці зустрічаються різні види педагогічного планування: перспективне, оперативне, поточне. Структура плану будь-кого виду повинна включати такі розділи:

характеристика педагогічної ситуації (об’єм і глибина характеристики можуть бути різними в залежності від масштабу запланованого);

завдання навчання, виховання і розвитку (окремо для запланованої форми або етапу роботи);

зміст і основні форми навчальної та виховної роботи (діяльність педагога і вихованців може плануватися по видам діяльності, за тематичними періодами, за рівнем діяльності колективу тощо);

очікувані результати і показники ефективності, критерії оцінки запланованої роботи.

Форми планів також можуть бути різними: план-графік, план-сітка, календарний, циклічний, конспект тощо. При любому варіанті форма плану повинна відображати:

конкретні види занять, доручень, колективні (загальні) справи вихованців;

 відповідальних виконавців й учасників запланованих справ, залучених для допомоги;

конкретні справи;

матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;

терміни і форми (процес) контролю, обліку, оцінка ефективності виконаної роботи.

Вибір форми плану повинен бути зрозумілим для всіх учасників (що робимо, з ким, коли, як).

У колективному плануванні життєдіяльності класу беруть участь не тільки класний керівник, а й весь колектив учнів класу, а також батьки й друзі класного колективу.

Щоб досягти бажаних результатів необхідно використовувати технологію залучення учнів, батьків та всіх зацікавлених до спільної діяльності щодо складання плану.

Колективне планування – це творча та організаторська справа, коли кожний член колективу бере участь у розкритті перспектив, у пошуку та виборі загальних справ на новий період, розробці конкретного плану таких справ. Воно включає в себе: загальний збір-старт; конкурс на кращу пропозицію до плану, на кращий проект справи; анкети пропозицій; розвідку справ; виготовлення газет –«блискавок» з пропозиціями до плану /для обговорення; аукціон ідей; скарбничку /фонд, «банк», «поштову скриньку»/ ідей та пропозицій; журнал-естафету; дискусію, захист проектів плану тощо.

Будь-яка технологія складається з послідовно виконуваних дій. На даному етапі планування виховної роботи у класі можуть бути здійсненні наступні дії:

1) Попереднє планування життєдіяльності класного колективу на новий період з учнівським та батьківським активом, під час якого важливо розширити коло розробників плану, захопити активістів із числа учнів та батьків перспективами справ, що відбудуться у новому році,  і заручитися їхньою підтримкою. Можливий такий варіант обговорення  з групою активістів пропозицій у план роботи і порядку дій щодо залучення усіх учнів та їх батьків у процес планування:

а) осмислення та виділення найбільш актуальних проблем життєдіяльності класу;

б) визначення цілей і завдань;

в) обговорення загальних ідей /задумів/ майбутньої життєдіяльності;

г) визначення основних справ наступного навчального року;

д) пошук відповідей на питання про терміни та порядок дій учасників колективного планування;

е) призначення відповідальних за проведення заходів з колективного планування.

2) Організація педагогічного супроводу колективного планування, яка створює умови для його успішного здійснення. Для цього необхідно зробити наступне:

а) попередньо домовитися з консультантами класу про час, місце та зміст консультації;

б) організувати своєчасне інформування і взаємодію організаторів та учасників планування;

в) допомогти ведучим у підготовці до збору-старту і проведенню захисту ідей та пропозицій у план роботи ;

г) провести інструктаж керівників мікрогруп про хід, терміни та передбачені результати колективного планування, прийоми і засоби організації роботи мікрогруп /як діяти, щоб досягти найкращого результату/;

д) надати допомогу відповідальним за окремі напрями у роботі з планування.

3)Здійснення класним колективом перспективного планування життєдіяльності у класі, яке  доцільно розділити на кілька періодів:

І період – збір-старт колективного планування;

ІІ період – консультації зі знавцями;

ІІІ період – розвідка справ;

ІV період – захист ідей та пропозицій у річний план;

V період – складання плану життєдіяльності класу;

VІ період – обговорення підсумків колективного планування.

4) Проектування спільно з батьками та друзями класу дій щодо педагогічного забезпечення реалізації плану життєдіяльності класу, що передбачає:

а) визначення у дорослому активі класу кураторів основних напрямів спільної діяльності;

б) призначення з числа дорослих відповідальних за надання допомоги учням у підготовці та проведенні окремих справ і заходів;

в) моделювання інформаційно-методичної підтримки організації виховного процесу та життєдіяльності у класі;

г) планування фінансового і матеріально-технічного забезпечення діяльності класної громади;

д) проектування дій з надання допомоги учнівському колективу у розширенні та укріпленні внутрішніх і зовнішніх соціальних зв’язків і відносин.

Реалізація плану

 (організація діяльності) та оцінювання роботи

Досвід роботи кращих педагогів доводить ефективність такої орга­нізації спільної діяльності дорослих і дітей, за якої члени колективу бе­руть участь у плануванні й аналізі, діяльність має характер колективної творчості, є корисною для всіх учасників, приносить їм радість.

Управлінський цикл логічно завершується аналізом, оцінюванням, об­ліком результатів. Ці стадії є кроком до початку наступного етапу планування, тобто діагностуванням нової ситуації.

Щоденно:

•      з’ясування причин відсутності учнів на заняттях, фіксація пропусків у класному журналі;

•      бесіди з учнями, що запізнюються;

•      організація чергування по класу;

•      індивідуальна робота з учнями;

•      контроль зовнішнього вигляду учнів;

•      організація харчування.

Щотижня:

•      проведення виховних годин;

•      перевірка щоденників;

•      проведення заходів у класі за планом роботи;

•      робота з активом класу, організація діяльності органів учнівського самоврядування;

•      контроль за виконанням доручень;

•      організація прибирання закріпленого кабінету, території, пришкільної ділянки;

•      робота з батьками;

•      робота з вчителями, які працюють в класі;

•      контроль за довідками про хворобу учнів класу.

Щомісяця:

•      проведення класних зборів;

•      проведення бесід;

•      відвідування уроків вчителів-предметників у своєму класі;

•      координація виховної роботи з класом;

•      проведення бесід з безпеки життєдіяльності;

•      зустрічі з батьками;

•      відвідування учнів вдома;

•      складання актів обстеження матеріально-побутових умов.

Щосеместрово:

•      тестування та анкетування учнів з метою вивчення індивідуальних особливостей учнів та аналізу розвитку учнівського колективу;

•      оформлення класного журналу за підсумками семестру, складання звіту;

•      заповнення табелів успішності;

•      проведення батьківських зборів (за планом);

•      аналіз виконання плану роботи, корекція плану виховної роботи;

•      складання плану роботи на канікули;

•      проведення відкритого виховного заходу;

•      аналіз зайнятості учнів класу у позаурочних заходах, гуртках, секціях;

•      аналіз роботи щодо профілактики травматизму серед учнів класу.

Щорічно:

•      складання плану виховної роботи;

•      оформлення особових справ;

•      оформлення соціального паспорту класу;

•      робота з підручниками;

•      написання характеристик.

ü  не можна необґрунтовано захвалювати дітей;

ü  не можна, порівнюючи дітей, хвалити одних і лаяти інших;

ü  не можна дорікати батькам;

ü  не можна обіцяти батькам більше, ніж можна реально зробити для дітей;

ü  не можна видавати якісь «психологічні» судження, що стосуються дитини; давати випадкові рекомендації;

ü  не можна до з’ясування ставлення батьків до класного керівника (люблять, визнають, поважають, цінують, байдужі, терплять) висловлювати батькам якісь педагогічні сентенції;

ü  не можна вимагати від батьків грошей, допомоги, участі без з’ясування ставлення батьків до школи, класу, без виявлення можливих батьківських ініціатив;

ü  не можна зачитувати і коментувати оцінки учнів;

ü  не можна вимагати від батьків, щоб вони на догоду школі чи класному керівникові раптом змінили культурний уклад сім’ї;

ü  не можна нав’язувати батькам план роботи класу, заходів, екскурсій, походів;

ü  не можна наполягати на тому, щоб класний керівник відвідував учня, оскільки без запрошення батьків, без взаємної симпатії, їхнього особистого прохання робити це незаконно і неетично;

ü  не можна вимагати обов’язкового приходу батьків на збори;

ü  не можна насильно призначати батьків до органів батьківського самоврядування;

ü  ні в якому разі не можна на батьківських зборах (або в приватних розмовах) повідомляти будь-яку інформацію, що стосується тієї чи іншої сім’ї або тих чи інших дітей – як присутніх, так і відсутніх на зборах;

ü  не можна розпочинати будь-які збори без повідомлення про виконання рішень, пропозицій і вимог попередніх зборів;

ü  не можна виявляти своє поважне ставлення до одних батьків і байдуже ставитися до інших;

ü  не можна затягувати батьківські збори більше ніж на півгодини, точніше, вони мають тривати рівно стільки, скільки потрібно, але так, щоб батькам збори здалися важливими, запам’яталися, захотілося прийти наступного разу;

ü  не можна протягом зборів говорити тільки одному класному керівнику;

ü  не можна запрошувати на батьківські збори вчителів-предметників для скандального з’ясування відносин, оскільки, якщо вчитель поводиться негідно або не влаштовує батьків, то це справа не зборів, а адміністрації школи;

ü  не можна перетворювати збори на скандал, перепалку, конфлікт. Якщо поведінка когось із батьків виходить поза межі прийнятих у суспільстві культурних норм (прийшов п’яний, ображає учасників тощо), збори мають бути закінчені і вже потім слід думати, яких заходів треба вжити для недопущення такого надалі;

ü  не можна класному керівникові здобувати авторитет за рахунок інших педагогів або адміністрації школи, поширюючи відомості, що порочать їх, не можна натякати на свою бідність і безвихідь, не можна скаржитися на шкільні порядки;

ü  не можна ухвалювати значущі для всіх рішення активом або випадковою меншістю, не з’ясувавши письмово чи усно думки решти батьків;

ü  не можна на зборах і в приватній розмові доносити про вчинки їхніх дітей, не знаючи передісторії подій і не підозрюючи про можливі наслідки їхніх повідомлень (це може стати причиною побиття, запеклих сварок, образ і, з часом, у міру накопичення переживань, може призвести до дитячого суїциду);

ü  не можна давати батькам пропозиції та поради культурного і педагогічного плану, які не відповідають реальному характеру життя самого класного керівника (пропонує не палити, не марнувати час біля телевізора, допомагати по господарству, читати класичну літературу, слухати серйозну музику, любити і знати поезію, відвідувати театр, не влаштовувати вдома постійних алкогольних вечірок, тоді як сам учитель не дотримується цих правил);

ü  не перетворювати батьківські збори на формальний  акт зачитування правил, інструкцій, наказів.

ü  спільно з батьківським активом влаштовувати чаювання;

ü  частину батьківських зборів проводити спільно з дітьми;

ü  ділити батьківські збори на офіційну та креативну частини, де кожен може показати свої таланти й уміння (танці, співи, читання віршів, проведення конкурсів, сімейних ігор);

ü  зовнішній вигляд і поведінка класного керівника повинні підкреслювати урочистий і піднесений характер зборів;

ü  на перших же зборах у перший же рік роботи слід обрати постійних членів батьківського активу;

ü  проводити батьківські збори спочатку у формі індивідуальних співбесід із членами сім’ї, потім у формі невеликої пленарної частини (це можуть робити тільки авторитетні й улюблені класні керівники, яким справді є що сказати);

ü  дати можливість кожному з батьків у письмовій або усній формі викласти свою позицію з різних питань життя класу;

ü  всі види планів і програм складаються тільки й обов’язково за допомогою батьків і в певних випадках – дітей;

ü  якщо нема про що говорити, якщо класний керівник не готовий до проведення зборів як важливого організаційного, координаційного та виховного дійства, то краще швидко вирішити організаційні питання і відпусти и батьків;

ü  на зборах доречно заслухати розповіді успішних батьків про традиції їхніх сімей (важливо з числа батьків і родичів знаходити тих фахівців, які могли б ділитися спеціальними знаннями);

ü  класний керівник обов’язково вибудовує систему управління успіхом, повідомляючи батьків про чудові маленькі досягнення дітей, про їхні успіхи, бажання, настрої, здобутки та очікування;

ü  класний керівник має час від часу читати батькам лекції з важливих питань педагогіки та психології, або, якщо він цього не може, зачитувати цікаві факти та ідеї з періодики з цих же проблем;

ü  важливо проводити батьківські збори у формі пошуку вирішення конфліктних, проблемних ситуацій, пропонуючи батькам назвати ці ситуації, взяти їх із книг або вигадати самим.

1. Щоденник повинен перевірятися класним керівником 1 раз на тиждень.

2. Учні повинні чітко знати вимоги, які висуває класний керівник до ведення щоденника.

3. Щоденник учня повинен відображати результати його учбових досягнень без акценту на особисті якості учня.

4. Щоденник учня повинен відображати активність участі учня в житті класу і результативність його участі в шкільному житті.

5. Можна запропонувати класним керівникам ще одну новину, яка допоможе використовувати щоденник в позитивному сенсі. В кінці тижня учні можуть підраховувати і фіксувати кількість позитивних оцінок за минулий тиждень. Це приємно і учням, і не менш приємно батькам заглянути в щоденник учня і побачити досягнення своєї дитини за тиждень.

6. Щоденники можна і потрібно використовувати для того, щоб підтримати учня в скрутну для нього хвилину життя, щоб своїм записом щиро відзначити ті успіхи і досягнення, які їм досягнуті.

      Записи в щоденниках учнів, які робить класний керівник, не повинні бути однотипними і стандартними. Маленькі школярі дуже ревно відносяться до того, що написав вчитель в щоденнику, які слова знайшов для того, щоб відзначити його досягнення, чи повторив ці слова в іншому щоденнику.

      Кажучи про шкільний щоденник, можна запропонувати декілька цікавих заходів, пов'язаних зі шкільним щоденником. У багатьох сім'ях шкільні щоденники є родинною реліквією. В архівах сімей знаходяться щоденники декількох поколінь. Цікавим може бути класна година «Щоденникові історії», на якій можуть бути запрошені батьки учнів, дідусі і бабусі, які розкажуть про значущість щоденника в шкільному житті в той час, коли вони були дітьми, поділяться цікавими історіями, пов'язаними зі шкільним щоденником.

       Цікавим заходом в класі в рамках класної гуморини може стати «Ода щоденнику». Діти придумують афоризми до слова «щоденник», розповідають фантастичні історії про життя щоденника у різних власників, вигадують вірші-присвячення щоденнику, захищають проект «Щоденник ХХІ століття».

1. Зазначити зміст роботи з учнями девіантної поведінки та їх батьками у виховному плані.

2. Витяг із протоколу засідання ради профілактики, коли і за що було поставлено на облік.

 3. Характеристика на учня (штамп, печатка, підпис класного керівника,  директора школи).

 4. Акт обстеження умов проживання (завірений директором школи, обов”язково підпис батьків, що з актом ознайомлені).

 5. Картка учня девіантної поведінки.

 6. Журнал обліку профілактичної роботи з правопорушниками за формою.

№ /  Дата / Зміст роботи /  Хто проводить /  Підпис вчителя /  Підпис учня /