2021-2022 навчальний рік

Вчитель Багацька Г.Г.

Завдання надсилати на вайбер 0950313457

Телефон 0950313457

Тема. Геологічна  будова  території  України.  Неотектонічні  рухи. 

Опрацювати  пар. 18,  визначити  вік  гірських  порід, які  складають  сучасну   територію Донецького  кряжу  та  Приазовської  височини  за  допомогою  геологічної  карти.

Переглянути  відео за  покликанням

https://www.youtube.com/watch?v=RW3taN4LljA

Тема. Тектонічна  будова  території  України.  Основні  тектонічні  структури. 

Опрацювати  пар. 17, знати  основні  тектонічні структури  території  України. 

Тема. Геологічна  історія  Землі.  Гнологічне  літочислення.  Геологічні  ери. 

Опрацювати  пар. 16, назвати  ери  і  епохи горотворення  за  допомогою  форзаца  в  кінці  підручника (письмово).

Тема. Практична  робота. Аналіз  карти  годинних поясів Землі.  Розв'язування  задач  на  визначення  часу. 

Повторити  пар.13, 14  розв'язати  задачу  стор. 69, завдання  2А. Визначити  поясний  час  у  Парижі, Мадриді, Мехіко.

Тема. Міжнародна  система  відліку  часу.  Годинні  пояси. Місцевий  час.  Поясний  час. Літній  час.  Час  в  Україні.

Опрацювати  пар.13,14, знати основні  поняття  теми,  час  в  Україні, завдання  3, стор. 68 (письмово)

Тема. Територіальні  зміни  території України у ХХ столітті. 

Опрацювати  пар. 12, знати  територіальні  зміни   меж  України, сучасний  адміністративно-територіальний  устрій  України.

Донеччина, Донецький край, Донбас — історико-географічний край України, що охоплює басейн річки Сіверський Дінець, назва якого походить від річки Сіверський Дінець, що є притокою Дону. У межах України Донеччина охоплює більшу частину Донецької області без Приазов'я та більшу частину Луганської області без її північної частини, яка належить до Східної Слобожанщини. Проте чітких меж Донеччини немає.

Перші поселення на теренах Донецького краю (у східній частині Приазовської височини) відомі з раннього палеоліту, а численні залишки помешкань пізнього палеоліту, розкопаних археологами, досить рясно вкривають береги долин Сіверського Дінця і його приток. Наприкінці 9 ст. на ці землі прийшли кочові племена скотарів печенігів, на початку 11 ст. — торків, а в середині 11 ст. — половців, від перебування яких у безкраїх степах залишилося десятки тисяч кам'яних ідолів.

У 1220-41 рр. зі сходу відбулося масоване і руйнівне монгольське вторгнення. Воно на століття обумовило знелюднення і занепад у розвитку Донецького краю, залучивши його у межі так званого Дикого Поля, контрольованого Золотою Ордою. З середини 15 ст. значна частина земель входила до Кримського ханства, яке згодом підпало під владу Османської імперії.

Активне заселення краю почалося у зв'язку з визвольною війною українського народу (1648-54), від жахів якої втікали селяни з Правобережної України.

З часом більшу частину Донеччини займають Кальміуська та Єланецька паланки Війська Запорозького Низового, а північна частина Донеччини, район міста Бахмут, входить до складу Ізюмського полку Слобідської України.

У результаті Російсько-турецьких воєн 17 — 18 століть ці землі були повністю включені до складу Російської імперії.

З ліквідацією царатом козацького устрою в Україні землі Донеччини розділяються між Новоросійською губернією (згодом перейменована в Катеринославську), Слобідсько-Українською губернією (згодом перейменована в Харківську) та Областю Війська Донського, лишаючись при цьому заселеними переважно українцями.

У другій половині 19 століття — на початку 20 століття Донецький край завдяки вільному допуску західноєвропейського капіталу (англійського, французького, бельгійського та німецького) і будівництва мережі залізних доріг поступово перетворюється у центр гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та ін. промисловості на півдні Росії.

Згідно з адміністративно-територіальним устроєм УНР більша частина Донецького краю мала належати до Половецької землі з центром у місті Бахмут, а північна частина до землі Донеччина з центром у місті Слов'янськ.

За радянських часів на Донеччині, що продовжувала інтенсивно економічно розвиватися, була створена Донецька область, яку в 1938 поділили на дві — Сталінську та Ворошиловоградську, що існують донині, але називаються не на честь лідерів СРСР.

ТЕМА  2  "Природа регіону. Особливості природних 

умов і ресурсів".

(Регіон ДОНБАС. Донецька область).

На теренах Донецького краю створено 2 природні заповідники, філії (або ділянки) яких розкидано по різних районах Донецької та Луганської областей. Найстарішою ділянкою заповіданою ще в 1931 р. був «Стрільцівський степ» (Міловський район) — невеличкий шматочок (нинішня площа 5,22 км²) колись широких Старобільських степів на відрогах Середньоросійської височини, де опікуються збереженням найбільшої в Україні колонії бабака степового. Зараз це одна з трьох ділянок Луганського природного заповідника, створеного в 1968 р. Інші його філії — Станично-Луганська (або Придінцівська заплава), розташована в однойменному районі на площі 4,98 км² і опікується збереженням заплавних екосистем лівобережної частини Сіверського Дінця та Провальський степ, утворений в Довжанському районі в 1975 р. на площі 5,87 км² у найбільш підвищеній частині Донецького кряжу.

Український степовий природний заповідник, заснований в 1961 р., більшість ділянок якого розташовані у Донецькій області на значному віддаленні одна від одної репрезентує різноманітні степові ділянки. Це і Хомутовський степ (Новоазовський район, площа 10,3 км²) — країна ковили, єдине місце в Україні де можна зустріти 12 її видів, і Кам'яні Могили (Нікольський район, площа 4,56 км²) — кам'янистий варіант сухих різнотравно-типчаково-ковилових степів і Крейдяна флора (заснована в 1988 р. в Лиманському районі на площі 11,34 км²) — де охороняються рослини, що ростуть на крейдяних породах.

На Донеччині в 1997 р. створений, напевно, один з наймальовничіших національних природних парків рівнинної України — «Святі Гори». Своєрідний ландшафтний комплекс парку (загальна площа — 405,89 км²) включає крейдяні останці, балки та яри корінного правого берегу головної водної артерії Донецького краю — Сіверського Дінця і її майже трикілометрову заплаву та борову терасу на протилежному березі річки.

На території Донецької області налічується 846 родовищ корисних копалин місцевого та загальнодержавного значення, які містять 36 видів сировини. Нині експлуатується 373 родовища з 23 видами сировини. Серед них: вугілля, метан вугільних родовищ, природний газ, сіль кам'яна, каолін, глина вогнетривка, доломіт для металургії, вапняк доломітний, пісок скляний та формувальний, цементна сировина, гіпс та ангідрит, крейда будівельна, пісок будівельний, бутовий та облицювальний камінь, глина тугоплавка, цегельно-черепична сировина, води підземні прісні тощо.

За запасами та обсягом видобутку високоліквідних видів корисних копалин Донецька область займає провідне місце в Україні. В останні роки в області відкриті, розвідані або розвідуються близько 20 нових видів мінеральної сировини: природний газ і конденсат, рідкісні та рідкісноземельні

метали, неселінові сієніти, флюорит, вермикуліт, базальт, бентоніт, кварцит, калійна сіль, ставроліт, асбест, графіт тощо. 

Особливу роль у формуванні природних умов Донеччини відіграє Азовське море. Донецька частина його північного узбережжя довжиною близько 120 км обмежує область з півдня, впливає на прилеглу територію (Приазов'я), дає можливість використовувати багатий природний та ресурсний потенціал моря. Північне узбережжя — це рівнинний степ, який обривом спускається до моря. Тут заслуговують на увагу Білосарайська та Крива коси — великі гострокінцеві піщані виступи берега. Дно моря майже плоске. Глибина від 2 до 9 метрів. Солоність води низька: у відкритій частині моря до 11 промілей, але завдяки притоку прісних вод Дону, Кубані, Кальміусу та інших річок у Таганрозькій затоці стає майже прісною. Рівень солоності підтримується за рахунок притоку води з Чорного моря через Керченську протоку. Пере­важний напрямок течії води на донецькому узбережжі зі сходу на захід. Клімат характеризується короткою холодною зимою і теплим літом. Температура морської води в липні 25-28°С . З кінця грудня до кінця лютого на водній поверхні утворюється льодовий покрив.

У Донецькій області налічується 60 типів ґрунтів. Звичайні чорноземи займають 92 відсотки території, дернові — 4, лугові, болотні і виходи порід — по 1, засолені й опідзолені — по 0,5 відсотка. Потужність чорноземів і вміст гумусу знижується з півночі на південь. На Донецькому кряжі панують чорноземи хрящуваті, утворені на продуктах вивітрювання кам'яновугільних порід, а по північних схилах кряжа — на крейдах і мергелях; на Приазовській височині — малогумусні на лесови породах; у долах Сіверського Дінця й інших рік солонцюваті чорноземи, лугово-піщані ґрунти.

https://www.youtube.com/watch?v=ynFq1Ry_BEU   посилання на фільм "Донеччина заповідна"

Переглянути посилання.